Кореневі гнилі:
1. Звичайна (гельмінтоспоріозна) коренева гниль
Захворювання проявляється на первинних і вторинних коренях, а також на підземному міжвузлі утворюючи темно – коричневі продовгуваті виразки, які часто зливаються, внаслідок чого уражена тканина набуває чорного забарвлення, також може проявлятися у вигляді побуріння, пожовтіння і пліснявіння молодих листків. При незначному розвитку захворювання проявляється у вигляді витягнутих темно – коричневих некротичних смуг, забарвлення яких поступово переходить у здорову тканину, вони не мають чіткої межі між здоровою та ураженою тканиною, а при інтенсивному розвитку хвороби основа стебла чорніє і загниває аж до самого нижнього вузла. На листках рослин у фазу кущення спочатку з’являються дрібні темні плями, які згодом розростаються у довжину до 1,5 см, у центрі — темно – бурі або темно – сірі, по краях — бліді. На ураженій тканині у вологу погоду утворюється бархатистий чорний або оливково – бурий наліт конідіального спороношення гриба.
У період вегетації рослин гриб поширюється конідіями, розповсюдженню інфекції у навколишньому середовищі сприяє вітряна і дощова погода. Для успішного зараження рослин необхідне зволоження їхньої поверхні не менш як 16 годин, за температури вище +20 оС інкубаційний період розвитку хвороби становить 6 – 8 діб, оптимальна температура для розвитку гриба коливається у межах +22 – 28 оС, також захворюванню сприяє м’яка зима.
Джерелом інфекції є рослині рештки, в яких патоген зберігається у формі грибниці, конідій, сумкоспор, а також грибниця в ураженому насінні (чорний зародок), інфекція може зберігатись більш ніж рік.
2. Фузаріозна коренева гниль
Зовнішні ознаки захворювання дуже схожі з ознаками звичайної кореневої гнилі: на сходах захворювання виявляється у вигляді побуріння первинних і вторинних корінців, підземного міжвузля, на яких з’являються бурі або коричневі смуги, пізніше вони розростаються і часто зливаються. На більш дорослих рослинах хвороба виявляється у нижній частині стебла у вигляді побуріння тканини, на якій у вологу погоду утворюється блідо – рожевий наліт, у хворих рослин часто спостерігається «білостеблість» з рожевим розмитим малюнком на листках, стеблі, міжвузлях. Інфіковані колоски або частина колосся набувають білого забарвлення, тоді як здорова тканина лусочок залишається зеленою, у вологу погоду на колоссі формується рожево – червоний наліт спороношення збудників хвороби.
Щоб відрізнити фузаріозну кореневу гниль від звичайної, необхідно відібрані уражені частини стебла, первинні і вторинні корінці, підземне стебло простерилізувати і помістити у вологу камеру за температури +16 – 20оС., через 1 – 2 доби на уражених органах з’являються рожеві подушечки або суцільний рожевий наліт конідіального спороношення збудників хвороби. Під час вегетації гриби поширюються конідіями.
Основне джерело інфекції — грунт, у якому на уражених рештках зберігаються збудники у вигляді грибниці, хламідоспор і склероціїв, також додатковим джерелом інфекції є заражене насіння.
3. Офіобольозна коренева гниль
На молодих рослинах у фазу сходів – кущення хвороба проявляється у вигляді почорніння кореневої системи, стебла і корені рослин спочатку буріють, пізніше чорніють і загнивають. Коренева система часто відпадає біля вузла кущіння. Перед колосінням і пізніше під піхвою першого листка стебло темніє і покривається буровато – темним нальотом, який легко знімається, на прикореневій частині стебла за інтенсивного ураження виявляється чорний глянцевий наліт.
Оптимальними для росту гриба є температура +19 – 24 оС та підвищена вологість, ураженню сприяє волога і прохолодна погода весною, теплий і сухий початок літа, висока вологість у період дозрівання рослин, часті дощі, випадання рясних рос у нічні години.
Основне джерело інфекції — уражені рештки, на яких збудник зберігається грибницею і хламідоспорами, інфекція може зберігатись у ґрунті до 10 років (оптимально до трьох років). З уражених залишків грибниця патогена поширюється у грунті на незначну відстань, при контакті з кореневою системою проникає у корені, а згодом — у його провідну систему. Патоген краще розвивається у вологому грунті з нейтральною або слабо – лужною реакцією за температури +12 – 20 оС.
Шкідливість офіобольозної кореневої гнилі проявляється у порушенні водного балансу рослин, уповільненні процесів засвоєння поживних речовин з грунту, закупорці провідної системи. Хворі рослини відчувають гострий дефіцит вологи і поживних речовин, окремі рослини гинуть, інші затримаються у рості і розвитку, передчасно дозрівають, часто спостерігається білоколосість, пустоколосість
4. Церкоспорельозна коренева гниль
На рослинах хвороба виявляється найчастіше на нижньому міжвузлі, рідше — на другому і третьому міжвузлях у вигляді еліпсо – окоподібних медово – коричневих плям із розмитою каштановою облямівкою, яка поступово переходить у здорову тканину. Протягом вегетації плями можуть змінювати забарвлення і форму, але завжди нагадують «очко», в кінці вегетації на плямах з’являється темно – сірий або димчастий наліт – конідіальне спороношення збудника хвороби, а уражепізніше у місцях плям виникають чорні крапки, що нагадують склероції.
У період вегетації гриби поширюються конідіями. Формування спороношення і зараження рослин протікає у вологу прохолодну погоду за температури повітря від 2 оС до 15 оС, оптимум – 9 оС. Зимує патоген на уражених рештках, найбільш інтенсивне розповсюдження інфекції восени (жовтень – листопад) і весною (березень – квітень).Тривалість життєздатності патогенів на рештках у ґрунті сягає більше трьох років.
Розвитку хвороби сприяє холодна волога осінь, м’яка зима з відлигами та дощова прохолодна весна. Внаслідок розвитку захворювання руйнується провідна та опорна системи стебла, хворі рослини безладно вилягають, часто спостерігається ламкість стебел. Збудники хвороби закупорюють провідні судини, чим блокується проходження води та мінеральних речовин до надземної частини рослини, а це суттєво зменшує масу зерна.
5. Ризоктоніозна коренева гниль
У більш пізні фази розвитку рослин ризоктоніоз виявляється на колеоптиле, листках, стеблах у вигляді еліпсоподібних плям із тонкою червоно – коричневою облямівкою, на піхвах листків спостерігаються «водяні знаки», які є важливою діагностичною ознакою. Симптоми хвороби виявляються на всіх міжвузлях, включаючи четвертий, а при сильному ураженні порожнина соломини заповнена попелясто – білою грибницею, по центру плям формуються темно – коричневі подушечки гриба, які легко стираються, згодом на них з’являються спочатку світлі, пізніше коричневі склероції.
Найбільш інтенсивний розвиток хвороби відзначається у фазу трубкування рослин, коли в ній активно формуються генеративні органи, тому ураження у цей період негативно впливає на продуктивне кущення та кількість зерен у колосі. Збудник хвороби частіше зустрічається на легких ґрунтах, інтенсивний розвиток захворювання протікає у жарку погоду. Джерелом інфекції є мікросклероції гриба на уражених рештках, які зберігаються у грунті до 5 років, а розвитку хвороби сприяє тривала суха і холодна погода восени і навесні, утворення грунтової кірки.
Хвороба може спричиняти вилягання посівів, але рідше, ніж церкоспорельоз.
Для запобіганню розвитку патогенних мікроорганізмів в посівах озимого та ярого ячменю проти кореневих гнилей та листкових плямистостей для отримання високих та якісних врожаїв необхідно проводити інтегровані заходи захисту, використовуючи стійкі до шкідливих організмів сорти, раціонально застосовувати сівозміни та агротехнології, застосування ефективних засобів захисту рослин, в тому числі використовування протруєного посівного матеріалу.
