Хвороби ячменю: як захистити врожай від поширених загроз. Частина 1.
Однією із найпоширеніших зернових культур в Україні є ярий та озимий ячмінь, який відіграє важливу роль у забезпеченні кормових, харчових і технічних потреб споживачів, виготовляючи крупи, борошно, сурогат кави і т. д., а у тваринництві — найчастіше ячмінь використається як концентратний корм для сільськогосподарських тварин.
Ячмінь є найпродуктивнішою зерновою культурою, яка за дотримання високого рівня агротехніки вирощування має високий генетичний потенціал урожайності, проте, як і усі зернові, ячмінь схильний до різних видів захворювань, викликаними патогенними організмами, що спричиняють хвороби колосу, кореневої системи, вегетативних надземних органів, сажкові та іржасті хвороби. Тому одну із найважливіших ролей у виробництві зерна є захист посівів від грибкових шкідливих організмів, які зменшують врожай більш ніж на 20 % і різко погіршують його якість, втрати врожаю від хвороб можуть становити 15 – 35 %, зокрема, 60 % від неефективного протруювання насіннєвого матеріалу.
Найбільш поширеними і шкідливими хворобами ячменю є тверда і летюча сажки, жовта, карликова та лінійна іржа, прикореневі та кореневі гнилі, плямистості (темно – бура, смугаста, сітчастий гельмінтоспоріоз, ринхоспоріоз), септоріоз, аскохітоз, фузаріоз колоса.
Плямистості ячменю:
1. Темно – бура плямистість
На сходах захворювання проявляється у вигляді бурих або буро – коричневих штрихів чи смуг на первинних корінцях, колеоптиле, листках. На листках більш дорослих рослин утворюються темно – сірі або світло – бурі видовжені плями, на яких у вологу погоду з’являється оливково– бурий наліт, що є конідіальним спороношенням збудника хвороби. Спостерігається також загнивання нижніх міжвузлів стебла, в результаті чого рослини гинуть. У фазі наливання і достигання зерна у хворих рослин спостерігається недорозвинутість колосків, вони часто стерильні, остюки темні, колосові лусочки білі з чорними плямами, також біліють і стебла рослин. На сприятливих до хвороби сортах ячменю у колосі формується зерно, але воно щупле, часто з чорним зародком.
Основне джерело інфекції — уражені рештки і насіння, де гриб зберігається грибницею і конідіями більше одного року.
Шкідливість хвороби виявляється у скороченні загального і продуктивного кущення, недорозвиненості і загниванні кореневої системи, випаданні уражених рослин, недобір урожаю може становити 30 – 40 %.
2. Смугаста плямистість
Ячмінь смугастою плямистістю уражується від появи сходів до повної стиглості зерна, на листках молодих рослин хвороба проявляється у вигляді блідо – жовтих плям, які поступово видовжуються і стають темно – коричневими з пурпуровою облямівкою, у вологу погоду уражена тканина покривається оливково – бурим нальотом (конідіальне спороношення). У суху погоду вздовж плям листкова пластинка жовтіє, розтріскується на 2 – 4 частини, як наслідок листки засихають і гинуть. У сприйнятливих до хвороби сортів спостерігається ураження насіння у вигляді «чорного зародка», уражені рослини не виколошуються і не формують зерна. Шкідливість хвороби полягає у випаданні хворих рослин, що призводить до істотного зниження густоти посівів, зниженні асиміляційної поверхні хворих рослин, їх продуктивності та якості отриманого урожаю, у тому числі суттєво погіршуються пивоварні якості зерна
Основне джерело інфекції — грибниця і конідії патогена, які можуть зимувати на уражених рослинах озимого ячменю; а самі конідії на уражених рештках і на поверхні насіння. Додаткове джерело інфекції — сумчасте спороношення на уражених рештках.
3. Сітчаста плямистість
Пік розвитку захворювання спостерігається під час цвітіння і наливання зерна, на листках проявляється у вигляді овальних дрібних бахромчастих бурих плям із біло – рожевою облямівкою, уражена тканина покривається смолянистими взаємно перпендикулярними чорними лініями, що утворюють сітчастий візерунок. У вологу погоду в місцях ураження з’являється темно – сірий наліт конідіального спороношення збудника хвороби. Іноді сітчасті плями спостерігаються на колосових лусочках насіння.
Джерело інфекції — уражені рослинні решки, на яких збудник зберігається грибницею і конідіями (конідії на поверхні насіння, грибниця і конідії на уражених рослинах озимого ячменю).
Шкідливість хвороби проявляється у зниженні асиміляційної поверхні рослин внаслідок швидкого пожовтіння і відмирання ураженої листкової пластини та в зниженні їх продуктивності. У хворих рослин кількість зерен у колосі знижується на 40 % і більше, формується щупле насіння. Встановлено, що при відмиранні 10 % поверхні листків ячменю маса насіння знижується на 1,2 г; при 25 % на 4,2 г; 50 % – на 6 – 7 г.
4. Ринхоспоріоз ячменю
Зовнішні ознаки захворювання на сходах проявляються у вигляді невеликих сіро – зелених водянистих, а пізніше сірувато – білих, більш овальних або неправильної форми плям із темно – бурою облямівкою, згодом плями розростаються на всю ширину листкової пластинки, а в місцях ураження пластинка згинається, що призводить до затримки росту і розвитку. На дорослих рослинах хвороба проявляється на листках, спочатку у вигляді дрібних сіро – зелених плям, які швидко розростаються, набувають неправильної форми. Спочатку вони водянисті, потім підсихають, світліють у центрі, а по краях утворюється темно – бура облямівка. З нижнього боку листка в місцях ураження формуються у вологу погоду сіро – блакитні дрібні подушечки — конідіальне спороношення збудника хвороби, ураженні листки передчасно відмирають. У суху спекотну погоду ознаки захворювання стають дуже подібними до опіків листків, а при високій вологості повітря у фази наливання — дозрівання зерна їх можна виявити і на зерні у вигляді світло – коричневих плям із темно – бурою облямівкою. Основне джерело інфекції — грибниця в уражених тканинах рослин озимого ячменю, в уражених рештках, а також у зараженому насінні.
Шкідливість хвороби проявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин, що призводить до зниження їх продуктивності, різкого погіршення пивоварних якостей зерна.
5. Септоріоз
Захворювання проявляється на листках, стеблах і колосі у період достигання озимого і ярого ячменю. На листках спочатку утворюються неправильної форми світло – зелені плями, які потім стають жовтуватими, а згодом коричневими, плями дуже схожі на опіки від мінеральних добрив, вони часто зливаються, займаючи більше половини листкової пластинки, а на ураженій тканині з обох боків листкової пластинки з’являються чорні крапки, плодові тіла збудників хвороби. При масовому ураженні рослин нижні листки поступово біліють і передчасно відмирають. На місці ураження листових піхв, стебел і колоссі утворюються також плями різного кольору — світлі, бурі, жовті, світло – бурі, нерідко з темною облямівкою. У центрі їх містяться чорні дрібні плодові тіла грибів — пікніди, при сильному ураженні листки передчасно засихають, стебла зморщуються і перегинаються, колос стає пістрявим, бурим, зерно в колосі щупле. За умов теплої дощової погоди в період фаз виходу в трубку — формування зерна розвиток хвороби може набути епіфітотійного характеру. Зберігається збудник на післяжнивних рештках, на сходах падалиці, посівах озимих, на дикорослих злакових травах, у зараженому насінні.
Ураженню посівів сприяють тривала волога і тепла вітряна погода, опади, особливо у фазу колосіння – цвітіння, пізні строки сівби, внесення тільки азотних добрив. Активніше хвороба розвивається по краях поля, а також на зріджених посівах. Сорти ячменю з довгим вегетаційним періодом, як правило, уражуються сильніше, ніж скоростиглі. Інтенсивність розвитку септоріозу зростає на рослинах, уражених вірусом жовтої карликовості.
Шкідливість хвороби виявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин, знижені вмісту хлорофілу, зростанні інтенсивності дихання, що в кінцевому результаті призводить до суттєвого зниження продуктивності, у хворих рослин формується менша кількість зерен, воно часто невиповнене, щупле, суттєво знижується маса 1000 зерен, а недобір урожаю може сягати до 30 % і більше.
6. Фузаріоз колоса
Захворювання виникає у фазі колосіння та наливу зерна, уражується колос, колосові лусочки, зерно. Колос стає рожевим, на лусочках з’являються блідо – рожеві або оранжево – червоні подушечки, які зливаються в суцільний наліт грибниці, іноді червонуваті подушечки формуються і на зерні, насіння може набувати рожевого відтінку та стає щуплим. У жарку суху погоду хвороба легко діагностується такими ознаками: уражені колосочки, частини колоса або весь колос біліють, а здорові органи зберігають зелене забарвлення, за вологої погоди на уражених частинах колоса з’являються дрібні чорні з синюватим відтінком крапки – перитеції збудників хвороби.
Під час вегетації збудники поширюються за допомогою конідій, сумчасте спороношення здебільшого формується на колосових лусочках у вигляді чорних крапок. Сумкоспори дозрівають і викидаються із сумок у середині літа, викликаючи первинне зараження рослин, а на рослинних рештках у грунті окремі види патогенів здатні утворювати рожеві або темно – червоні склероції і хламідоспори. Розвитку хвороби сприяють підвищена вологість повітря (понад 70 %) протягом 24 – 40 год., часті дощі та температура повітря вище +20 ᵒС, за температури нижче 20 оС розповсюдження інфекції у польових умовах не відбувається. Критичним періодом для зараження є фаза цвітіння, багатий поживними речовинами пилок сприяє проростанню конідій і сумкоспор патогенів.
Збудники хвороби забруднюють зерно мікотоксинами, роблячи його непридатним і навіть небезпечним для вживання у їжу або на корм тваринам. Шкідливість хвороби виявляється у тому, що в колосі формується щупле токсичне насіння, зерно уражених рослин буває настільки легким, що під час обмолоту воно відвіюється, а уражене зерно або повністю втрачає схожість, або при його висіві у ґрунт формуються проростки з ознаками фузаріозної кореневої гнилі.
Продовження статті читайте далі - Хвороби ячменю: як захистити врожай від поширених загроз. Частина 2.
